неділя , 29.01.2023

Дві прикарпатки у Нью-Йорку організували «Штаб Бандери» і допомагають ЗСУ

«Штаб Бандери» в американській квартирі організували четверо українок: Вікторія Мельник із Коломиї, Мар’яна Сисак з Франківська та Марина Якобчук і Яна Гапонова з Хмельниччини. Дівчата обдзвонюють американські військові магазини та склади, замовляють, складають і формують усе необхідне для ЗСУ.

Аби все дійшло швидко та в руки – навіть самі й доставляють, пише Репортер.

Як квартира стала штабом

Кілька днів тому Вікторія Мельник повернулася з України до США. Возила чергову партію допомоги військовим. Для неї це вже була 11 поїздка. І кожен раз везе з собою 30-40 сумок, майже 30 кг кожна.

«Штаб Бандери» організували саме в її квартирі. За словами Вікторії, дівчата з назвою ніби пожартували, а вона й прижилася. Тепер їх так і знають.

“Наш штаб – це друзі та однодумці, – каже Вікторія. – У нас нема офісу, бо на нього треба витрачати гроші. Ми збиралися у мене вдома, робили списки, складали. Нас четверо дівчат – Мар’яна Сисак з Франківська, Яна Гапонова та Марина Якобчук з Хмельниччини і я”.

Розказує, коли почалося повномасштабне вторгнення, як і у всіх, був ступор. Не знали, що робити, як допомогти.

“Коли твої рідні, близькі далеко, а ти тут і нічого не можеш зробити, ніяк допомогти, то зриває дах, – розказує Вікторія. – Потім почалися мітинги. Поїхали на один, на другий. І після якогось приїхали та зробили пост в Інстаграмі, аби зібрати кошти на аптечки та речі першої необхідності. І наші українці, які тут, відгукнулися, почали перекидати гроші. Це набирало обертів, як сніжна кулька”.

За словами Вікторії, й самі не помітили, як усе переросло у системний формат – саме тактичної допомоги військовим. Адже багато, хто займався гуманітаркою, а вони – мілітаркою.

Почали знайомитися з військовими та досвідченими волонтерами. Він них отримували багато інформації, тому зараз самі розбираються у мілітарці не гірше.

Українці в Америці – сила

Про збори Вікторія оголошує в себе на сторінках у соцмережах, подруги це поширюють далі. Каже, пише, як є – від душі. І слава Богу, люди довіряють й відгукуються. Вікторія живе в США вже 13 років, тому її вже багато хто знає. З перших днів ведеться бухгалтерія, де все чітко рахують, що приходить, що витрачають, купують і відправляють.

“Взагалі це все завдяки нашим українцям, нашій діаспорі, – наголошує дівчина. – Якби не вони, ми б не мали, за що замовляти й відправляти. Усе завдяки нашим людям, які не розслабляються”.

Розказує, що недавно робили благодійний вечір у містечку Монсі, що за пів години їзди від Мангеттена. Тут є український дім та церква і є велика наша діаспора.

“Прийшло дуже багато людей, ми навіть не очікували, – розповідає Вікторія Мельник. – Не всі нас знали, тож ми показали, що робив і робить “Штаб Бандери”. Показали, що намагаємося раціонально використовувати гроші. От, купити все нове для військового у магазині чи замовити онлайн – 1300 доларів. А наша мета, аби ми на цю суму могли одягнути трьох-п’ятьох, десятьох. І ми це все розказували, пояснювали. За той вечір зібрали 11 000 доларів. Майже всі ці гроші полетіли цього разу в Україну. Так здається, що то великі кошти. Але насправді усе дуже дороге й дуже швидко розходиться”.

Адреналін, 46 валіз і сльози

Усю допомогу дівчата відправляють літаком. За словами Вікторії, вони рахували, що виходить на одні гроші. Наприклад, відправляти службою доставки «Meest» чи «Дніпро» і платити за кожен кілограм, а що оплачувати валізи та квиток. Єдине, що доставка йде дуже довго, а літаком кілька днів – і все вже у хлопців. І все Вікторія везе сама.

“З мене мої вже почали сміятися, мовляв, мені це сподобалося, – каже дівчина. – У чомусь це правда. Є адреналін від того, що ти щось робиш корисне. І дорога минає швидко”.

У цій поїздці Вікторія везла спеціальний зимовий одяг – термобілизну, фліски третього покоління, зимові берці. Крім одягу, обов’язкове – аптечки, турнікети, кровоспинні препарати та ще багато іншого.

“В Америці багато цього всього і воно якісне, як не крути. Усе армійське, американське – не китайське, – каже Вікторія. – Я сідала, відкривала Google Maps і проходилась по штатах. Обдзвонювала усі можливі магазини, склади, аналізувала ціни, де що можна купити дешевше”.

В середньому Вікторія везе з собою 30-40 валіз. Кожна валіза 27 кг, адже на гумдопомогу дозволяють більшу вагу.

“В аеропорту хлопці допомагають вантажити, я до валіз не торкаюся, – розказує Вікторія. – Цього разу пощастило, бо допомогли робочі у польському аеропорту. Звичайно, не безкоштовно погрузили мені всі валізи. Вже в Україні перевантажувала сама, бо треба було в інший бус. Але бувало часто, що все сама. Я дуже запам’ятала поїздку, де було 46 валіз. Сама піднімала кожну, вантажила на візок. Потім знову знімала кожну на стрічку, аби сканувати. Так було важко, що я аж заплакала перед тим поляком. Потім взяла себе в руки, бо розумієш – нікуди не дінешся”.

Перші рази Вікторія літала у Варшаву, передавала все водіям-волонтерам, ночувала і верталась назад. Потім вирішила поїхати в Україну сама. Був початок літа.

Коли перетнули кордон, вже була ніч, але у водія був пропуск, тож він міг іздити і в комендантську годину, – пригадує Вікторія Мельник. – Таке дивне відчуття було, ти ніби приїхав додому, а тут блокпости, хлопці з автоматами перевіряють. Я лише по телевізору бачила, як ті блокпости виглядають.

Розказує, що поїздки були раз на два-три тижні. Це у квітні, травні та червні. Тоді донатили потужно. Потім пішов спад, але зараз усе дуже чітко прораховано.

Неписане правило між волонтерками

У кожної з дівчат є свої підрозділи, кому вони допомагають. Також багато бійців звертаються окремо.

“Вони пишуть, тоді ми сідаємо й радимося, що кому можемо купити, – розказує Вікторія. – От, недавно була історія, що помогли одному хлопцю. Якраз співпало, що все прийшло в його день народження. Він написав, що ще так подарункові не радів. Потім запитав, чи не могли б ми допомогти його побратиму, бо той із малозабезпеченої сім’ї. Буває, хлопці пишуть і скидають усю документацію, фото, хто вони такі. Я відписую: «Хлопці, я вам вірю».

Ще Вікторія наголошує, що між дівчатами є неписане правило. Якщо це стосується їхніх близьких родичів чи друзів – допомагають лише з особистої кишені.

“Я не буду брати з тих грошей, які накидали люди, – каже дівчина. – Так само коли хтось телефонує, що живе тут: «Віко, мені треба для когось із родичів те й те». Я так і пояснюю, що ви це можете оплатити, а я допоможу знайти дешевше, бо у мене вже є знижки. І люди залюбки погоджуються. Кажуть, краще за ті гроші ще комусь помогти. І це справедливо, бо є багато військових, які не мають друзів чи родичів десь за кордоном. Ці гроші – суто на тих, які дійсно потребують”.

“Наші хлопці дуже чесні, скромні та справедливі, – продовжує Вікторія. – «Термухи мені не треба, в мене є, дайте тому, хто не має». «Фліски не треба дайте те і те, якщо є». У мене по-іншому ще не було. Якісь всі такі, чесні”.

Дівчата вже відкрили благодійну організацію, аби збільшити шанси на донати від якихось більших організацій, від підприємців. Назву вирішили залишити – «Штаб Бандери».

Вони знову збирають, шукають і пакують наступну партію допомоги. На початку січня батько одної з дівчат полетить в Україну і привезе.

“Моє велике бажання, аби це все закінчилося, аби більше не купувати військове, – каже Вікторія. – Мрію про це. Усі ми надіємося і молимося. Ми будемо продовжувати допомагати, бо буде багато роботи і після війни. Але нехай вона закінчиться”.

Читайте також:
На Прикарпатті прощатимуться з полеглим воїном Василем Кваснюком

Додати коментар

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*