Новини Івано-Франківщини – Панорама Новини Івано-Франківщини – Панорама Наріне народилася у Вірменії, після заміжжя переїхала в Україну. Сім’я разом із шістьома дітьми проживала на Київщині у селі Софіївська Борщагівка. У березні через повномасштабне вторгнення російської армії в Україну їм довелося втікати на Прикарпаття, звідки родом мати Наріне.
Про життя під обстрілами та втечу на захід країни жінка розповіла Суспільному.
У перші дні повномасштабної війни, каже Наріне, вона з дітьми ховалася у підвалі. Згодом вони облаштували сховище у ванній кімнаті. Жінка намагалася пояснювати дітям те, що відбувалося навколо.
“Діти, що я говорила, що за звуки, що за вибухи? – Зірки. – Зірки, метеорити падають. Я кажу: “Ви бачили такі мультики страшні?” Потім вже Маші сказала, що це — такий один поганий дядько Путін. І він зверху каміння кидає на нас, бо хоче нашу землю забрати”, — розповідає Наріне.
Жінка пригадує, що тоді в їхньому районі працювали диверсанти, які видавали себе за журналістів чи волонтерів.
“Ми самі бачили, як вісім-дев’ять таких автомобілів затримала Служба безпеки України”, — говорить Наріне.
Коли поруч через обстріли загорівся гуртожиток з людьми, сім’я вирішила виїжджати. Тоді, пригадує донька Емма, забирали із собою найнеобхідніше.
“Мама казала, що важливо взяти небагато речей, тому що буде тяжча сумка. А як буде обстріл, то треба швидко бігти. Тому вона попросила взяти найнеобхідніші речі. Я казала, що потрібно взяти медикаменти, бо, не дай Боже, щось станеться, хтось пораниться”, — розповідає Емма.
Зібравши речі, сім’я вирішила йти пішки до зупинки громадського транспорту, проте він не їздив. Попри вибухи, час від часу ховаючись у підземних переходах, вони пішли в бік вокзалу, до якого було 7 км, продовжує розповідь донька Анна.
“Спочатку зверху пролетіла з дуже сильним гулом одна крилата ракета. Вона пролетіла і десь за хвилину вибухнула. Звук був дуже сильний. Потім полетіла за нею друга низенько-низенько і вибухнула. Вона так летіла, як і літаки, вони так само гудуть”, — каже Анна.
На одній із зупинок сім’ю підібрав знайомий і відвіз на вокзал. Наріне пригадує, тоді на потяг чекали сотні людей.
“Дуже соромно в той момент за деяких чоловіків. Є чоловіки різні. Є такі, що дійсно допомагають жінкам і дітям… А було таке, що вони вдягали хустки, щось таке жіноче, куртку, щоб також швидко потрапити в потяг. А були, які до останнього стояли осторонь”, — розповідає Наріне.
Через велику кількість людей, які чекали на потяг, сім’ю Наріне просто затягнули у найближчий вагон. Так вони вирушили до Ужгорода, проте довго там не пробули. З допомогою волонтерів разом із військовими повернулися до Львова, звідти — до Івано-Франківська. На Богородчанщину родина приїхала до будинку, де колись жили бабуся та мама Наріне. Зараз її діти навчаються дистанційно в місцевій школі. Проте дуже сумують за домом.
Жінка каже, що мріє вивчити українську мову, адже розмовляти мовою окупантів не хоче.
“От я все зроблю в майбутньому, я вже стараюся. Просто, коли нервуюся, не можу навіть російською нормально говорити. Буду робити все, щоб розмовляти лише українською. Зроблю це і в пам’ять моїх родичів”, — говорить Наріне.
У селі сім’я Наріне поволі освоюється. Жінка пригадала, як в дитинстві бабуся варила їсти в печі на дровах, і зараз так варить їсти й дітям, адже електрична плитка вийшла з ладу. Також сім’я обробляє невеличкий город, де вже сходять овочі.
Читайте також:
На Косівщині п’яний водій збив мотоцикліста і втік з місця ДТП (ФОТО)