Новини Івано-Франківщини – Панорама Новини Івано-Франківщини – Панорама У 20-річної Іри багато захоплень. Будучи студенткою факультету журналістики, вона встигає вивчати та викладати німецьку мову, багато подорожує і займається в’язанням, водночас поступово перетворює власне хобі на прибуткове діло.
Два роки тому Іра Палійчук повернулась до справи, яку вподобала ще в десятирічному віці, але цього разу вже надовго. За цей час вона встигла створити власний бренд, популяризувати його та зловити справжнісінький дзен. Так і виник Ethno Motok, де Іра створює стильні елементи декору для дому з гуцульськими мотивами.
“Я з Івано-Франківщини, містечка Печеніжин, а це історична Гуцульщина, де досі плекають народні традиції. Мені завжди подобались всі ці візерунки на вишиванках і узори чи цікаві килими. І я вирішила це якось осучаснити. І з цього почав виростати мій проєкт”, – розповідає вона ІА Дивись.info.
Зараз дівчина може зв’язати будь-яку оздобу — від кошичка до килимка, однак, зізнається майстриня, гачкування для неї радше спосіб розслабитись, проте це той випадок, коли приємне з корисним — дійсно вдале поєднання.
Часто за маленьким виробом стоїть ціла історія та дуже багато праці.
“Це не просто корзинка із ромбиками. В кожен виріб я справді вкладаю душу: розробляю спеціально візерунок для кожної роботи, підбираю кольори за значенням, який настрі хочу передати — все враховується і поєднується. Також має значення, чи там буде трикутник, ромбик чи квадратик — усе має свою історію. Планую невдовзі створити такий собі «довідничок» для клієнтів, де вони матимуть змогу зрозуміти, що означає кожен візерунок і який настрій він передає”, – розповідає юнка.
От візерунки, які згодом з’являться на в’язанні, є унікальними та не схожими на інші: Іра їх малює на аркуші чи в спеціальній програмі, а згодом цю ідею реалізовує під час роботи. Дівчина ділиться, що шлях до готового виробу триває у кілька процесів. Саме в’язання невеличкого елемента займає приблизно чотири години.
“Однак це суто в’язання. Окремо потрібно зв’язати одну частину, яку потрібно спеціально обробити, залишити на 12 годин під пресом, потім це обробляється спеціальним матеріалом, пришиваються бірки тощо. Якщо йдеться про створення індивідуального візерунку, то на це необхідно виділити ще більше часу. Загалом на створення стандартного виробу потрібна мінімум доба. Сісти та зв’язати – це супер, проте деталі — дуже копітке заняття”, – каже майстриня.
Усе виконується згідно зі стандартними техніками, але секрет успіху в поєднанні та комбінуванні цих стилів. До речі, Іра метикує над створенням своєї особистої техніки в’язання і вже навіть встигла зробила кілька маленьких зразків. Ще однією підводною течією, зізнається дівчина, є вибір матеріалів, бо ниток хоч — греблю гати, але не всі вони якісні, а часто справді добротні — вартують дуже дорого.
“Пошук матеріалу – це, мабуть, мій найбільший клопіт. Раніше я ще не знала, що матеріали можуть так кардинально відрізнятися. Наприклад, перший мій виріб став моїм дебютом у провалах. Я згачкувала тоді килимок із мордочкою ведмедя: загалом все виглядала симпатично, однак насправді — максимально непрофесійно. Його я виготовила з порівняно недорогих ниток і, як результат, в’язання вийшло неохайним: нитка в одному місці була вужча, в іншому — ширша, а десь взагалі були дірочки”.
Іра каже, що перше фіаско навпаки її ще більше надихнуло. Тоді килимок вона переробила і водночас почала досліджувати, яким має бути якісний матеріал, як це визначити і як з ним працювати та додає, що всьому навчилась вже в процесі в’язання. До слова, справою можна захопитись миттєво. Приклад нашої співрозмовниці цьому підтверження. Вона аж через вісім років знову поверталась до гачкування і все — завдяки одному моменту.
“Скільки пам’ятаю себе зі школи, я завжди була палкою прихильнецею виробів ручної роботи: все хотіла робити самотужки, все було мені цікаво. Тоді я перепробувала море різних матеріалів — бісер, папір, буси та інше. Принагідно відвідувала різні гуртки. У мене в’язала подружка, а я не вміла і дуже хотіла спробувати, проте не мала інструменту. Я знала, як виглядав гачок і зробила його зі скріпки, знайшла нитки, а товаришка показала, як в’язати. Тоді у мене вийшло щось схоже на квіточку — найперша робота. Вона була крива, негарна, але ж скільки тоді було радості. У той момент я вирішила, що це моє, втім з часом закинула і буквально два роки тому десь на просторах Pinterest побачила корзинку, як мені здалось, зроблену з дуже цікавого матеріалу. Це все настільки запам’яталось, що вже за тиждень я озброїлась всеможливою теоретичною інформацією і почала в’язати схожу корзинку. Щоправда, мені це не вдалось одразу”, – розповідає дівчина.
Іра настільки загорілась справою, що вже зараз — через лічені місяці — дійшла до професійного рівня: вивчала все самотужки. І напевно вирішальну роль відіграє і підтримка зі сторони рідних. Таке заняття у стереотипному уявленні сприймається як захоплення літніх людей, але дівчині пощастило з родиною та друзями.
“Спочатку родичі не сприймали це серйозно, бо я завжди мала багато різних хобі, які часто закидала, але пізніше реакція стала тільки позитивною. До речі, ніколи не чула хейту на кшталт «Ти як бабуля». Ну хібащо давно у школі, коли в’язала шапку чи шарф”, – пояснює Іра.
Вироби дівчини користуються шаленою популярністю у Західній та Центральній Україні, а також, каже майстриня, активізувались і закордонні покупці — з Польщі та Німеччини. За її словами, роботи із вкрапленням українського національного мотиву, більш до вподоби саме європейцям, бо українці часто скептично ставляться до подібних виробів, натомість же — обирають щось однотонне, мінімалізм. Тобто між покупцями простежується чітка межа.
“Насправді, наші національні вироби більше приваблюють іноземців. Ну, всіх, крім самих українців. З мого досвіду, останні ставляться до рідного не з таким трепетом і захопленням. Деякі мої вироби вже є в Польщі, кілька — в Німеччині. Кількістю поки не хвалюсь, однак сподіваюсь, що це все ще в процесі. Можу лише сказати одне: реакція європейців на такі вироби ручної роботи — це дуже позитивний досвід: вони в щирому захваті, як це можна зробити вручну та ще й дивуться з низької ціни, – розповідає Іра. І додає, європейці купують її творіння, незважаючи на пори року чи інші чинники: «Наприклад, їм сподобалась корзинка із зимовим мотивом — вони її придбають і у спеку. Українці ж відштовхуються від сезону, пори року, погоди. Бо якщо європейцям байдуже, взимку українці замовляли ялинкові прикраси, килими, подушки — все, що асоціюється із затишком. На літо — корзинки, пляжні сумочки, шопери”, – пояснює вона.
Іра також розповідає, що в її роботі є як і переваги, так і невеличкі недоліки. Серед мінусів — втома в руках, однак, зізнається майстриня, це все можна компенсувати фізичними вправами.
“Якось я в’язала килим в діаметрі 1,5 метри. Він, по-перше, важкий, а, по-друге, досить великий і ти його не зв’яжеш за один чи навіть три рази. Усе потрібно міцно стягувати і руки дуже втомлюються. Потрібно відпочивати. Інколи це дає побічні ефекти на спину, втім загалом все це дурниці. Серед важливих недоліків відзначу відсутність якісного матеріалу, а якщо такий і є, то він дуже дорогий, відповідно, собівартість виробу впливає на те, що багато клієнтів бідкаються, чому ж така сума за роботу”, – розповідає дівчина.
Проте майстриня зізнається, що зі заняттям їй неабияк пощастило. Вона навіть називає це «роботою, яка непомітно виконується сама».
“Ти завжди знайдеш однодумців, можеш із ними радитись та навіть втілювати класні проєкти – це якраз те, що мені найбільше подобається”.
Читайте також:
На Прикарпатті в горах заборонили кататися на квадроциклах