Новини Івано-Франківщини – Панорама Новини Івано-Франківщини – Панорама Розлучінє. Так називають дні, коли з високих полонин зганяють овець і повертають господарям.
А от корів та кіз власники самі забирають додому, пише газета Експрес.
Полонинські ватаги та пастухи женуть із гір на долину овець, і ніби живий біло-чорно-коричневий водяний потік спадає з гір на долину.
Дзвоники дзеленчать, вівці бекають, ватаги гойкають, підганяючи худобу, собаки гавкають… Подивитися на сходження маржини (худоби) з полонин часто приїжджають туристи.
“Полонинське випасання поділяють на три періоди: веснарка, літування та розлучінє, — розповідає Роман Бойчук, ветеринар із гірського села Космач. — Веснарка триває від 6 до 20 травня, тоді худобу пасуть майже біля хат господарів, без ягнят.
Літування — час від 20 травня до 21 вересня, коли худоба живе високо в горах. Після цього овець “розлучають” із полониною. А вже від 21 вересня до листопада буде охота, або восенівка — тоді овець пускають до баранів-плідників, яких випасали окремо”.
У наші дні, за словами пана Романа, люди віддають на полонину 2 — 10 овець. А ще на початку ХХ століття передавали під опіку пастухам навіть по 250! Бачити, як на розлучінє овець передають господарям, чужим не можна — аби худібку хто не зурочив.
“Овець зганяють у місцину, що належить депутату, — так у наших селах здавна називають власників полонин, — веде далі пан Бойчук. — Саме із їхніх подвір’їв господарі забирають овець”.
Перед тим як забрати худобу, кличуть священика — відправити подячну службу Божу чи молебень за працю вівчарів, здоров’я худоби та господарів.
Своїх овечок люди впізнають по особливих мітках, які робили навесні. Це зазвичай намальовані кольоровими фарбами риски та круги на вухах, дехто пише цифри чи вистригає шерсть на лобі. А деякі вівці реагують на голос власника і самі прибігають!
Крім худоби, власники передають молочну продукцію: бринзу, будз (вуджений сир), вурду (м’який сир). Частину сирів чабани та ватаги залишають собі як плату за роботу.
“За одну дійну вівцю власники худоби отримують 4 кілограми будзу, а ті, хто випасав, — або 200 — 250 гривень, або 3 — 4 кілограми бринзи, — каже пан Роман. — Якщо ж вівця не доїлася, то сиру господарям не дають, за випас тоді платять 200 гривень. Випас баранів — безплатний. А за те, що круторогий покриває овець, його власник отримує окрему плату від господарів”.
До речі, у пастухів, за домовленістю, може бути й зарплата, нині вона становить від 4500 до 8000 гривень на місяць. На кожній полонині літує п’ятеро-шестеро вівчарів, які пасуть від 100 до 500 голів різної худоби. Пастухи і ватаг відповідають за здоров’я і безпеку тварин.
Якщо худоба загине з провини доглядача, він має заплатити відшкодування господареві. Коли тварину роздер дикий звір, треба принести власникові шкуру. Тоді, за гірськими звичаями, пастух може не платити або заплатити половину. Наразі ціна вівці — 3 тисячі.
Ватаг та пастухи після того, як роздали худобу господарям, повертаються на полонину, щоб упорядкувати стаю — хату, де жили, коли літували.
Високо в горах пастухи ніколи самі не гасять вогонь, який безперервно горів там протягом кількох місяців.
Вірять: якщо загасити живу ватру, її може підхопити нечиста сила й наступного року спалити і саму хату-стаю, і людей та худобу. Тому, доки горить вогонь, вівчарі залишаються в горах.
Джерело: Сабіна РУЖИЦЬКА, “Експрес”