субота , 29.01.2022

Володар “Золотого м’яча” 1993 року — Роберто Баджо

У 1993-ому журі «Франс Футбол» зупинило свій вибір на  легендарному «хвостику» (прізвисько «приклеїлося» через зачіску) Роберто Баджо.

Він уже давно перебував серед претендентів на престижну нагороду, але завжди знаходилися достойніші. У 1993-ому «Ювентус» Баджо виграв Кубок УЄФА, а збірна Італії без проблем подолала сито відбору на чемпіонат світу 1994 р. А сам Роберто провів вдалий сезон, забивши 30 голів за клуб і ще 5 у 8-ми матчах відбору.

А народився Роберто 18 лютого 1967 р. у Кальдоньо, що неподалік італійської Віченци. Уже в ранньому дитинстві проявився його талант непересічного плеймейкера, і в той же час відмінного бомбардира. В одному з матчів юнацької ліги він забив 5 голів уже в першому таймі. На грі перебували скаути клубу серії С (третій дивізіон) Віченци і запросили 14-річного Баджо до свого складу.

За Роберто заплатили компенсацію команді Кальдоньо (500 тис лір або на той час вартість середнього мопеда), і у 14 років він опинився  в професійній команді і спочатку дуже результативно грав у молодіжній лізі (до 20 років), але вже у 16 років дебютував за основну Віченцу, а далі досягнення пішли…

Командні досягнення:

– срібний призер чемпіонату світу 1994 р.;

– бронзовий призер чемпіонату світу 1990 р.;

– володар Кубка УЄФА 1993 р.;

– володак Кубка інтертото 1998 р.;

– дворазовий чемпіон Італії 1995, 96 рр.;

– володар Кубка Італії 1995 р.

Особисті досягнення:

– володар «Золотого м’яча» 1993 р.;

– володар «Срібного м’яча» 1994 р.;

– кращий гравець ФІФА і УЄФА 1993 р.;

– володар «Срібного м’яча» чемпіонату світу 1994 р.;

– рекордсмен Італії за кількістю голів на чемпіонатах світу (9 результативних ударів);

– футболіст року в Італії 1985, 96, 2001 рр.

Команди:

1982-85 рр. — «Віченца» (47 матчів, 16 голів);

1985-90 рр. — «Фіорентина» (136 матчів, 55 голів);

1990-95 рр. — «Ювентус» (200 матчів, 115 голів);

1995-97 рр. — «Мілан» (67 матчів, 19 голів);

1997-98 рр. — «Болонья» (33 матчі, 23 голи);

1998 -2000 рр. — «Інтер» (59 матчів, 17 голів);

2000-04 рр. — «Брешіа» (101 матч, 46 голів).

Протягом 1988-2004 рр. зіграв 56 матчів (27 голів) за збірну Італії.

Цікаві факти:

– Перший повноцінний сезон за Віченцу Роберто провів у 17 років, а його 12 голів у 29-ти матчах дозволили Віченці вийти до Серії В.

– На молоду «зірочку» буквально почали полювати клуби Серії А, і найконкретніша пропозиція надійшла від Фіорентини, яка заплатила за Баджо 3 мільярди лір (1,5 млн доларів) — небачені гроші за юного гравця.

– Та перед самим переходом, у травні 1985-го, Роберто, в одному з матчів за Віченцу, розірвав хрестоподібні м’язи на коліні. Довелося лягати на операцію, Роберто наклали 220 швів і повернули його у футбол, однак, зважаючи на юний вік гравця, після реабілітації одна нога стала більшою і Баджо відчував наслідки травми до кінця кар’єри. До того ж проявилася алергія до знеболюючих і далі Роберто був змушений терпіти біль без заморожуючих уколів.

– Фіорентина не стала розривати щойно підписаний контракт і Роберто розпочав довгий і виснажливий процес реабілітації. За нову команду Робі дебютував аж взимку 1986-го, зігравши 5 матчів у Кубку Італії.

– З другого туру наступного чемпіонату він «влився» до основного складу команди і у вересні 1986-го, у 19 років дебютував у Серії А. І коли видавалося, що всі проблеми позаду, він пошкодив меніск злощасного правого коліна.

– Нова операція була не такою складною, і на полі Роберто з’явився на початку травня 1987-го, а 11 травня забив свій перший гол у Серії А в ворота «Наполі» з Дієго Марадоною у складі. Роберто тоді дуже вдало виконав штрафний удар.

– Наступний сезон пішов на відновлення оптимальної форми і фізичних параметрів (після операцій Роберто важив лише 56 кг), а вже у двох сезонах 1989-90 рр. Баджо забив за «Фіорентину» 43 голи, ставши одним з лідерів.

– Він настільки полюбився вболівальникам «фіалок», що, коли керівництво клубу, вирішило пристати на пропозицію «Ювентуса» і продати його за 25 мільярдів лір до Турина, фанати ледь не розпочали революцію. Збірна, з Роберто у складі, тоді неподалік Флоренції готувалася до домашнього чемпіонату світу, і обурені вболівальники оточили базу… Кількаденні безлади вдалося вгамувати лише за допомогою поліції.

– Так, у 23 роки, Баджо став гравцем «Ювентуса», але перед тим ще зіграв на чемпіонаті світу. Там Роберто та іншому нападнику «Юве» Скілаччі вдалося скласти непоганий і забивний дует та «вибити» з «основи» інших італійських форвардів на чолі з Віаллі. Збірна тоді дійшла до півфіналу, сенсаційно програвши там Аргентині і виграла бронзові нагороди, а Скілаччі, за безпосередньої допомоги Баджо, став кращим бомбардиром турніру.

– В «Ювентусі» Баджо грав не чистого нападника, а розташовувався між лініями півзахисту і нападу. Та, не зважаючи на позицію, за перші 4 сезони він незмінно забивав понад 20 голів за клуб, а після виграшу «Юве» Кубка УЄФА отримав «Золотий м’яч».

– А далі був зірковий Мундіаль 1994 р., де Баджо буквально протягнув команду до фіналу через стадію плей-офф, забивши 2 голи Нігерії, один – Іспанії і ще 2 – Болгарії. Фінал з бразильцями вийшов «сухим» аж до серії пенальті, в якій не забив легендарний капітан Барезі й італійці програвали. Останнім бив Баджо, але навіть забивши гол, він не міг гарантувати Італії виграшу кубка, адже бразильці мали удар у запасі. Однак Роберто запустив м’яча значно вище воріт, ставши одним з антигероїв того вечора…

– Перший титул чемпіона Італії він здобув у 1995-ому, але в тому ж сезоні серйозно посварився з тренером «Юве» Марсело Ліппі і перейшов до «Мілану». Цікаво, що в новому клубі він сходу знову виграв чемпіонство, ставши першим футболістом, який двічі поспіль вигравав «скудетто» в складі інших команд.

– Загалом період в «Мілані» вдалим не назвеш – за два сезони Роберто забив лише 19 голів і перейшов до «Болоньї», де знову вийшов на звичний рівень і пробився в складі збірної на свій третій Мундіаль. Там уже ветеран Баджо, двома важливими голами, витягнув Італію до плей-офф, однак італійців у чвертьфіналі зупинили майбутні чемпіони французи.

– Роберто підписав ще контракт з третім італійським грандом «Інтером», де зіграв 2 сезони, а завершував кар’єру у «Брешиа». 28 квітня він зіграв прощальний матч за збірну Італії в товариській грі з Іспанією, а наприкінці сезону остаточно «повішав бутси на цвях»…

Читайте також:
Володар “Золотого м’яча” 1991 року – Жан-П’єр Папен

Додати коментар

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*