Франківець Віталій Боголюб не відносить себе до фріганів, проте є наближеним до цієї течії та розділяє деякі основні її принципи.
Він 7 років не працює, не має власного житла – кочує по знайомих та харчувався тим, що інші називають недоїдками. Його життя далеке від заможного, проте він почуває себе абсолютно вільним та щасливим.
Про особливості такого способу життя, переваги та недоліки, труднощі, з якими довелося зіткнутися, реакцію людей та важливість людської віри він розповів в інтерв`ю ТРК «Вежа».
«Фріганство – світовий громадсько-політичний рух, який виник на Заході. Коли я вперше почув це слово, подумав, що це просто група людей, які у такий спосіб вирішили зекономити, як і я. Почав шукати в Інтернеті однодумців і тільки потім випадково довідався, що фрігани – це ціла неформальна організація зі своїм статутом і мережею.
Я до цього руху не належу, тому що зовнішньо аполітичний і асоціальний, проте більшість їхніх поглядів розділяю. Об’єднує мене з ними заощадження власних коштів, а також розподіл надлишку знайденого чи негайне сповіщення про місця з надлишком і обмін досвідом», – розповів Віталій Боголюб.
Переналаштуватися зі звичного ритму на фріганство йому було досить важко. Бо був залежним від думок оточення, родини, школи, студентства.
«Ще з юнацьких років будував амбітні плани підніматись високо щабелями суспільства, і не поспішав від них відмовлятися. Через це спочатку доводилося робити все потайки. Абсолютно відвертим міг бути лише у своєму колі неформалів панків, а згодом, хіпі.
Порваний одяг, потерте взуття і матерні слова в піснях зі сцени – це одне, а їсти, пити і доношувати речі за незнайомцями – це вже інше.
Все змінилося, коли в 20 років активно увірував у Бога. Тоді зрозумів, що хоч це спочатку і виглядало, як дари, благословіння, але слідуючи конфесії, де однією з ознак успішності у вірі вважались також матеріальні блага, яке віруючий направляє на служіння Всевишньому і добрі справи, мусив доводити оточуючим, що бідність і нестача – це наслідки слабкої віри і пережитки мертвої релігії», – говорить Віталій.
Переваги такого способу життя чоловік вважає контроль гордині і залежності від думки людей.
На запитання про те, к змінилося його життя, чоловік відповідає:
«Це змусило мене опуститись, мабуть, на самий низ в очах суспільства – оточуючих і знайомих, допомогло виявити мої глибинні страхи перед чужою думкою і покінчити з цим. Я пізнав самого себе, очистив і тепер почуваюся вільним, як ніколи. Отже, я – в Істині, бо тільки вона звільняє.
Мені значно полегшало на душевному рівні. Я тепер краще розумію людей і відпустив стереотипне мислення. Позбувся брезгливості і страху перед невидимим ворогом вірусів та інфекцій: не боюсь потиснути руку чи обняти безхатченка, циганку чи хворого; можу пити з ними з одного стакана чи пляшки, можу покласти руку в молитві на хворе місце.
Ввести мене в оману вони теж вже не можуть, бо я такий же безхатько і знаю, як вижити на вулиці, знаю, коли і яким чином вони намагаються тиснути на жалість. Не даю грошей на їжу, бо сам можу спокійно знайти її вдосталь і на тиждень вперед, відсилаю спокійно до смітників.
Що цікаво – інтелектуалів серед них небагато, але інколи з ними цікавіше поспілкуватись чи навіть мовчки посидіти на вокзалі. Їхнє мовчання якесь вагоме, вистрадане, смиренне. Такий спосіб життя навчив мене бачити глибше природу співчуття та щедрості, а також зверхності, безвідповідальності, фаталізму, жадібності і страху людей та тої влади, яка їх влаштовує. Я краще зрозумів тих, хто на задвірках суспільства, знаю їх потреби – і тому спокійно ділюся з ними тим, що і сам споживаю».