Новини Івано-Франківщини – Панорама Новини Івано-Франківщини – Панорама Як Верховина навчила столицю Прикарпаття казати «Йо!»
16 вересня в Івано-Франківську відлунав, відгомонів й відгуляв (це слово горяни вживають замість літературного «танцювати») День гуцульської культури «Верховина в Івано-Франківську», пише “Експрес-онлайн”.
Пропонуємо вашій увазі фоторепортаж із цього фестивалю, що зібрав у самому серці обласного центру, на площі Ринок, тисячі людей: як місцевих мешканців, так і туристів з усіх куточків України та з-за кордону (дійство знімав на професійну відеокамеру журналіст з Японії, біля наметів було чутно англійську, італійську й польську мови, а повторювати рухи самодіяльних артистів на сцені намагалися студенти з Індії, Африки і навіть кілька гуртів арабів).
Презентація автентичного мистецтва, починаючи від прикладного, декоративно-ужиткового – вишиванок, кептарів, верет, гуцульських поясів – як традиційних чересів, так і адаптованих до сучасних реалій, герданів, коралів та інших жіночих аксесуарів, капелюхів і віночків, писанок – до картин, гравюр та ікон на склі; численні майстер-класи, більш ніж чотиригодинний концерт, родзинкою якого стала постановка традиційного гуцульського весілля, – організатори підготували для гостей насичену програму, аби місто на день з головою занурилось у магічну атмосферу Гуцульщини.
А щоби публіка мала сили усе це передивитися – не забули й про традиційну гуцульську кухню.
Головними учасниками дійства стали півтора десятка мистецьких колективів Верховинщини – як із самої столиці Гуцульщини та не менш відомої українцям Криворівні, так і з наразі менш відомих, а проте – не менш багатих талантами сіл Верхнього Ясенова, Замагора, Буковця, Віпчого, що демонстрували на сцені як гуцульські співанки та запальні танці, так і зразки автентичної гуцульської убирі (одягу).
Особливістю останнього стало те, що давні строї демонстрували не лише окремі селяни, але й родини у повному складі, деякі – одразу у трьох поколіннях.
До слова, найменший з учасників показу, Івасик Досяк, якому нещодавно виповнилося два (!) рочки, настільки заморився, що незадовго до виходу на сцену так міцно заснув, що навіть потужні колонки свята його не змогли розбудити.
Тож його мамі Марії, майстрині із виготовлення кептарів та вишиванок із Криворівні, довелося нести його на дефіле на руках, поки тато вів за руку його старшу сестричку.
Поза сумнівом, приємно й те, що серед 170 учасників фестивалю ледь не половину складали діти. Різного віку – від п’ятирічних красунечок та бахорчиків – до кремезних легінів й майбутніх «князівн» (так гуцули звуть наречених й молодят).
Отже, є кому продовжувати традиції та піднімати занедбаний за радянської влади край!
Певна річ, не залишив нікого байдужим й весільний обряд у виконанні учасників народного аматорського фольклорно-етнографічного колективу села Буковець: обрядові слова та дії, співи і танці, засівання пшеницею, розкидання цукерок, як і частування – весільними калачами з медом, смаженими пундиками та навіть гуцульською горілкою поласували всі охочі.
Керівник колективу Килина Лесюк розповіла, що їх гурту вже 34 роки: ще 1985 року силами місцевих учителів організували фольклорний колектив і відтоді працюють над збереженням та популяризацією гуцульських народних звичаїв та обрядів.
«В обряді гуцульського весілля задіяний увесь педагогічний колектив нашої школи, в якій я, до слова, директор. Таке весілля, як ми показали, дійсно й зараз проводять у наших краях. Ми з молодою – дійсно пара (щоправда, нині у нас двоє діток), і ми, коли женилися, все так само й відбувалося.
Тільки в нас ще були коні, на яких їздили в церкву. І, звісно, більше гостей. Зараз у нас усе більше пар повертаються до такого традиційного весільного обряду», – розповів учасник колективу Ярослав Лесюк.
А завершився фестиваль спільним гулянням «на коня» – як приїжджих артистів, так і гостей свята – у спеціально створеному для такої нагоди, не надто швидкому та складному для засвоєння – традиційному гуцульському танці «Решето»…
Вечоріло, а люди не поспішали розходитися – адже наступного фестивалю доведеться чекати цілий рік. До слова, перший фестиваль Гуцульської культури відбувся минулоріч – теж у вересні та в Івано-Франківську. А відтак у січні цього року, у День Соборності – вже у Львові, а у квітні — у Полтаві.
І це лише початок: організатори бо свята мріють та планують провести такі фестини й у Харкові та усіх інших обласних центрах України. Аби нагадати співвітчизникам не лише про унікальну автентику та традиції, але й про те, що всі ми, українці – єдина нація.
Як і про те, що за незабутніми враженнями не конче їхати за кордон, витрачаючи важко зароблене на дорогі перельоти й готелі – усе це можна суттєво меншим коштом знайти у мальовничих Карпатах та у численних тамтешніх еко-оселях та садибах.
І тоді для висловлення емоцій, що переповнюватимуть вас, замість англомовних «вав!» чи «кул», галичанських «файно» й «бомбезно» чи столично-суржикових «круть!» ви казатимете по-гуцульськи чітко й односкладно – так, як оце лунало над центром Франківська-Станіславова: «Йо!»
Юрій НИКОРАК, фото автора